Де можна гратися, а де — ні

Бесіда про правила дорожнього руху

Мета: закріпити поняття дітей про те, що дорога — це небезпека і біля неї гратися не можна. Розвивати навички безпечної поведінки. Виховувати увагу і бажання завжди перебувати в безпеці.

Обладнання: малюнки, таблиці.

Учитель. Діти, чи любите ви гратися на свіжому повітрі? (Відповіді дітей.)

Давайте перевіримо, чи знаєте ви, де можна гратися, а де — ні. Приготуйтеся і будьте уважні.

Ось тепер я перевірила, чи вмієте ви гратися. Здається, вмієте.Як ви гадаєте, чому не можна гратися поблизу дороги, особливо там, де рідко їздять машини? Тому що діти під час гри не зважають на небезпеку. Захоплені грою, вони можуть не побачити, не почути автомобіля, що рухається. Якщо м’яч покотився, дитина біжить за ним і більше нічого не бачить, а тому досить часто потрапляє під колеса автомобіля. Та й будь-яка гра настільки захоплює дитину, що іноді вона втрачає пильність. Так само не можна кататися на проїжджій частині на скейт-бордах, на роликах, самокатах, оскільки швидкість їзди на них розвивається висока, що досить небезпечно. І на тротуарах не треба кататися, бо ненароком можна з’їхати на дорогу. Для цього є спеціально обладнані майданчики, стадіони, парки. Тому добре це запам’ятайте і не порушуйте правил, як зайці-пустунці.

Зайці-пустунці — Казка про правила дорожнього руху

Якщо ти вивчиш і запам’ятаєш ці правила, то вбережеш своє життя від нещасного випадку. Та це ще не все.

Усі діти дуже люблять різні ігри. Вони влаштовують їх скрізь, і все для гри підходить: консервна банка враз стає футбольним м’ячем, фантик — літачком, камінець — м’ячем для влучення в ціль і т. д. І тоді діти забувають про всі застереження. Вони можуть вибігти на проїжджу частину дороги за своїм м’ячем чи літачком і потрапити під колеса машини.

Запам’ятайте!

• Ніколи не влаштовуйте ігри поблизу дороги.
• Не грайтеся на проїжджій частині дороги, не зупиняйтеся там порозмовляти, ви можете не помітити транспорт, що рухається.
• Не виїжджайте на проїжджу частину на роликах, скейт-бордах, ковзанах і на велосипедах.
• Дітям до 14 років їздити на велосипедах по дорозі суворо заборонено.
• Не спускайтеся з гірки на санчатах, ковзанах, якщо гірка веде до дороги.

Послухаймо казочку про звірят і самі від них повчимося, як треба поводитися на дорогах, а як не треба.

Чи знаєте ви, де живе Казка? Ні? Цього не може бути! Я вам розкажу і ви знатимете. Виявляється, що вона живе всюди. Так, не дивуйтеся! Казочка схожа на маленьку дівчинку, як Дюймовочка, а може, ще меншу. Вона може спокійнісінько сховатись у квіточці, і ніхто її не помітить, а може сидіти під листочком. Коли йде дощ, її не видно. Вона може бути і в мурашнику, бо дуже любить мурашок за їх працелюбство. А рухається Казка так швидко, що ви собі уявити не можете. Вона є скрізь, лише встигай спостерігати. Ви запитаєте, чому ми її не бачимо? Бачити може лише той, хто вміє спостерігати, хто любить природу, не кривдить її мешканців, нічого не нищить. Людина також є частинкою природи. А якщо ти зламав рослинку, скривдив тваринку, то хіба прийде до тебе Казочка? Звичайно, ні! Серед цієї дивовижної краси живе чарівна Казочка, якої, може, ще й ніхто не бачив, крім мене. Тому я вам про неї і розповім.

Одного разу я прийшла в ліс, який палахкотів осінніми барвами. Як гарно було навкруги! Я ходила по опалому листі і мріяла. Аж раптом побачила оту малесеньку Казочку, яка виглядала з-під листочка і дзвінко сміялась. Як тільки я наближалася до неї, вона швидко переміщалася в інше місце. Веселий сміх долинав то з квіточки, то з тонесенької гілочки, на якій вона сиділа, звісивши ніжки. То раптом спускалася на срібній павутинці бабиного літа, гойдаючись, мов на гойдалці. Яка ж вона мила, яка чарівна ця весела дівчинка Казка!

Вона повела мене до рудої білочки, яка жила у цьому гарному лісі і про все знала. Раптом я зробилася такою малесенькою, як дівчинка Казка, і разом з нею полетіла до білочки. Руда красуня розповіла мені дуже цікаві історії, які трапилися колись у цьому дивовижному лісі.

Отож слухайте.

Як білочки правила дорожнього руху учили — Казка про правила дорожнього руху

У густому і дуже гарному лісі жило багато білочок, бо росли тут дуби, сосни, ліщина, ягоди та гриби, тобто чимало лісових страв, які так любили їсти білочки. Тому жилось їм тут добре. А серед них було дві найкращих, про які буде наша розповідь. Одна білочка — це дівчинка Руданя, а друга — хлопчик Рудько. Усі в лісі їх любили і хотіли з ними гратися, тому найчастіше лунали їхні імена: «Рудько, Рудько, Рудько... Руданя, Даня, Даня...» От білочки росли і незабаром зовсім дорослими стали. Прийшов час, і вони справили лісове весілля, на якому всі мешканці веселилися, співали і танцювали. Всім було весело: пташкам і звірятам, метеликам і комашкам, а комарики аж до хмар підстрибували! Лісовичок подарував білочкам затишне дупло. А Рудько і Руданя зробили з нього справжнісінький палац, бо ж Рудько був майстром на всі руки. Він усе на світі вмів зробити, а Руданя була справжньою господинею: і пекла, і варила, навіть шити і плести килими вміла. І хоча для білочок це не обов’язково, проте Даня із задоволенням цим займалася. Коли вони у своєму помешканні навели порядок, створили затишок, то до них на новосілля прийшли гості і були дуже вражені! Так гарно було! А тут і зима прийшла з хуртовинами, тріскучими морозами, однак у помешканні Рудька і Дані тепло, ніяка завія їм не страшна, бо на підлозі товсті вовняні килими та ковдри, що їх виплела Даня. А Рудько змайстрував дубові двері. У комірчинах повно горішків та грибочків, жолудів та різних солоденьких корінців і ягідок. Живуть вони у теплі та в добрі та ще й з іншими діляться своїми запасами. Влітку не лінувались, а працювали, тому тепер усе у них є.

Минув час. Навесні у Дані і Рудька народилося п’ятеро малят: двоє дівчаток і троє хлоп’ят. Малята були такі милі, що батьки не могли ними натішитися. Діти щодня підростали, розумнішали. Мама й тато їх годували, навчали лісових правил.

Незабаром стало тепло, все зазеленіло, зацвіло, і діти вперше вийшли на прогулянку. Як гарно було навкруги! Вони дивились і питали, питали... Питань було так багато, що батьки ледь встигали відповідати. А дітям хотілося дізнатись одразу про все на світі. І вирішили батьки віддати їх у лісову школу. Однак таких малесеньких у школу не брали, і Даня сама почала навчати діток. Ліс був великий, їх могла підстерігати небезпека на кожному кроці. Мама навчила діток розмовляти і співати, навчала їх лісової азбуки, стрибати по гілочках, сліди розпізнавати, а потім посадить на гілочку та й перевіряє, як вони засвоїли вивчене. Як тільки відчує небезпеку, швиденько дітей у домівку веде, щоб лиха, бува, не сталося. А тато з дітками бував менше, бо він годував велику родину. У вільний час він також навчав білченят шукати корінці, горішки та грибочки. А ввечері вся сім’я збиралася у затишному палаці, і тато розповідав цікаві історії.

З кожним днем діти підростали, і тому простір, де вони гралися, також розширювався. Вони спритно перелітали з гілочки на гілочку, так що дуба стало їм замало. Вони перестрибували на величезні сосни, а потім знайшли ще старішого і більшого дуба, якому було, мабуть, років триста і освоїлися на ньому. З висоти вони побачили, що зелене море лісу не кінчається. Це їх дуже здивувало. Від звірят вони дізналися, що далеко за лісом є щось дуже цікаве. Вони попросили тата і маму розповісти, а ще краще показати те цікаве «далеко». Мама була мудрою, вона пообіцяла показати все, але після того як діти вивчать правила поведінки, стануть ще спритнішими і кмітливішими. Діти погодились і почали наполегливо вивчати. Одного дня розчинила для них двері лісова школа. Ось тут і почалися справжні заняття, як і в кожній школі.

У білченят школа викликала неабияке захоплення. Вони швидко навчилися читати сліди і запахи, дізналися про секрети хижих звірів, ознайомилися з правилами безпечної поведінки у лісі. Вчителька водила їх на екскурсії в різні куточки лісу. Але одного разу вона розповіла їм про зовсім незрозумілі речі. А було це так. Якось діти запитали про досить неприємний і страшний звук, що долинав із-за старих сосон. Звук то наростав, то зникав, але був постійно і лякав діток. Тоді вчителька розповіла про те, що там, за соснами, є дорога, вона, як величезна ріка, але по ній не вода тече, а мчать на великій швидкості автомобілі, мотоцикли. І це від них долинає такий звук.

Вони мчать швидко, а зупинитися відразу не можуть, тому звірятам йти туди не можна, бо через неуважність можуть трапитися дорожні пригоди. Тато знав різні історії про дорогу. Тому ввечері, коли зібралася вся родина, він став розповідати дітям про дорогу.

Історія перша

Дорогу зробили люди. Вони дуже розумні, багато знають і вміють. Машини винайшли для того, щоб пересуватись у просторі і часі, бо крил у них нема, як у птахів, навіть таких пухнастих хвостиків, як у білочок, щоб перелітати з дерева на дерево також нема. Однак розум у них є. От і придумали собі люди такі засоби пересування. Буває так, що люди чи звірі потрапляють на дорогу, а там їх збиває автомобіль, який чомусь раптово не може зупинитися чи звернути з дороги.

— А чому туди йдуть звірі? — спитав Пушок.

— Тому що незвичайне завжди приваблює, от і йдуть вони подивитися, що то гуде, — сказав тато.

— А що ті звірі у школі не вчилися? — поцікавилася Руся.

— Хто вчився, а хто ні. А от цікаво всім. Вам теж кортить поглянути, чи не так?

— Так, — погодилися діти.

— Татусю, розкажи ще пригоду, — попросив непосидючий Скік.

Історія друга

Був у мене знайомий їжачок, дуже цікавий і допитливий. Усі кликали його Гострячок. Ми з ним не раз гралися, коли були маленькі. Він цікаво розповідав різні казки та пригоди. Увечері виходив він зі своєї хатки і перед полюванням любив з нами посидіти. Ми слухали його, затамувавши подих. Гострячок знав багато цікавого і страшного про дорогу, але нас туди батьки не пускали, оскільки було небезпечно. Він розповідав, що поживу краще шукати поблизу дороги. Машин уночі мало, як почуєш гуркіт, то швидко біжиш звідти. Ось так минуло літо. Нарешті ми підросли і вже могли ходити далеко від дому. Ось тоді і вирішили піти подивитися на дорогу, де гуркотіло, двигтіло. Ми було страшенно налякані, коли все це побачили, і подумали, що Гострячок — справжній герой, коли не боїться цього та ще й уночі. Дехто не витримав шуму і повернувся назад, а ми вирішили ще побути. Це було справжнє диво. Жоден звір не міг змагатися з машинами. Ми стояли, мов заворожені... Та раптом щось як заскрегоче, як завищить! Усі розбіглися хто куди. А коли вщух гамір, ми визирнули і побачили ще страшніше, ніж почули. На дорозі лежала і не ворушилась лисичка, її збила машина. Вона хотіла перебігти дорогу і потрапила під колеса. Нам було шкода лисичку. Після того я більше не ходив до дороги та ще й попереджав Гострячка, щоб він також туди не ходив. Однак Гострячок лише весело сміявся. Пізньої осені він не прийшов до нас, і ми вирішили, що він вже десь вмостився спати. Але через деякий час прилетіла Сорока і розповіла, що Гострячок вже ніколи не прийде, бо вночі він задрімав на дорозі і не встиг вискочити з-під коліс автомобіля. Тієї ночі ніщо не віщувало лиха. Гострячок добряче попоїв і побіг на дорогу погрітися. Ніч видалася прохолодна, а дорога дихала теплом. Гострячок ліг на тепле місце і заснув. Скрізь було тихо. Та коли він почув гуркіт, було вже пізно, їжачок не встиг відбігти на безпечну віддаль.

— Ой, як страшно... Чому з ним така біда трапилася, він був такий добрий? — із сумом у голосі спитала Росинка.

— Та тому, що й з добрими трапляється лихо, коли нехтувати правилами руху, — серйозно розмірковував Русик.

— А може, комусь треба перейти ту дорогу, бо на тому боці теж є ліс, — промовила Руся.

— Переходити треба лише у визначеному місці, а якщо нема переходу, то треба дочекатися, поки на дорозі не буде машин, а тоді йти, — відповів на те Скік.

— Гратись і відпочивати на дорозі взагалі не можна, — сказав Пушок.

— А сталася ця біда ще й тому, що їжачок повільно бігає. Зі мною такого б не трапилося! — похвалився Скік.

Руданя мовчки слухала дітей, та коли таке почула, то дуже розсердилась і сказала:

— А хіба можна через дорогу бігати й стрибати?

— Ні, — дружно відповіли діти. Скік опустив голівку, йому стало соромно, що так невчасно похвалився.

— По дорозі бігати не можна, це ж не стадіон, та й іти туди не треба, — сказала Руся.

Білченята разом з мамою і з татом почали повторювати Правила дорожнього руху.

А ви, діти, не забули їх? Давайте і ми повторимо!

Загадки

Якось через кладочку
Йшла собі Загадочка.
Та побачила Миколу,
Та й зайшла до діток в школу,
Щоб побавитись, погратись,
Трішки з ними позмагатись.
Ще й загадок загадати,
Їх про дещо запитати.

По дорозі летить,
Що є сили тріскотить.
Крил немає, роги є,
В нього є ім’я своє. (Мотоцикл)

От натисну на педалі та й помчу в далекі далі. (Велосипед)

Перше біжить, друге доганяє,
На собі вершника тримає.
Роги є і голос має,
Як він зветься, хто вгадає? (Велосипед)

Не живий, а голос має,
Хоч не пташка, а літає.
В синім небі цей артист
Залишає білий хвіст. (Літак)

Має хто три різних ока,
Та ще й дивиться звисока.
Ними він весь час моргає,
Що за звір, хто відгадає? (Світлофор)