Вогнище — це романтично, проте дуже небезпечно. З ким і де можна розводити вогнище і як повинно бути обладнане місце для вогнища. Чому не можна спалювати опале листя і рештки рослин

Бесіда про правила протипожежної безпеки

Мета: розширити знання дітей про вогнище, яким воно може бути і для чого його розпалюють, про обладнання місця під вогнище. Розвивати активне ставлення до збереження довкілля. Виховувати любов до природи.

Обладнання: малюнки із зображенням вогнищ.

Учень

Учениця

Учень

Учениця

Учитель. Як ви гадаєте, чи справді ці діти гарно поводилися в лісі і не робили нічого лихого? (Відповіді дітей.) Пригадаймо правила поведінки в лісі, особливо навесні. (Відповіді дітей.) А тепер прочитаймо ці правила. (Вчитель вивішує на дошку плакат з правилами.)

Правила поведінки в лісі

• Не можна кричати і галасувати в лісі, тому що навесні пташки висиджують пташенят і бояться шуму, а тому можуть покинути своє гніздечко, і пташенята загинуть.
• Неможна руйнувати мурашники. Адже мурашки — це санітари лісу, вони очищають його і не дають хворобам розповсюджуватися. Мурашники треба берегти.
• Не можна смітити в лісі, розкидати пляшки, пакети, скло. По-перше, це все засмічує довкілля, робить його непривабливим. По-друге, на склянку може наступити тварина і порізати собі лапку. Від цього вона просто загине.
• Особливо страшні для лісу — вогнища. Незалежно від того, великі чи малі, вони можуть стати причиною лісової пожежі. А це найстрашніше. У вогні гине все живе.

Отож сьогодні ми поговоримо про найстрашніше — про вогонь. Вогонь, як ви знаєте, може бути добрим другом для людини, але може бути і страшним ворогом, який забирає життя. Як ви гадаєте, коли він буває другом людини? (Відповіді дітей.) Так, коли людина вміє ним користуватися, знає, де можна запалювати вогнище, а де ні, та виконує всі правила. А коли вогонь стає ворогом для людини.(Відповіді дітей.) Так, діти, вогонь тоді ворог, коли люди ставляться до нього байдуже і не виконують правил. Саме про це ми і поговоримо. Зверніть увагу на ці малюнки. (Вчитель вивішує малюнки, де зображені вогнища. Обговорення малюнків.)

Вогнище, що його так люблять і дорослі, і діти, — це дуже романтично і гарно. Особливо в поході, коли заходить сонечко, а на землю опускається темна ніч і несе з собою прохолоду. Тоді люди сідають навколо невеличкого вогнища, гріються, їдять, мріють, розмовляють, співають пісні під гітару... Вогнище люблять пастухи, які біля нього гріються і сушать свій одяг у негоду. Воно приваблює людину ще з доісторичних часів. Що треба знати, щоб, розпалюючи його, ти не став причиною страшного лиха?(Відповіді дітей.) Ці знання обов’язково застосовуй практично завжди.

Запам’ятай!

• Вогнище можна розпалювати лише у визначених місцях. На спеціальних стоянках відпочинку в лісі. Там місця для вогнища обкопані і обкладені камінням. Поруч є пісок і вода.
• Вогнище не можна розпалювати дітям без нагляду дорослих.
• Якщо виникла необхідність розпалити вогнище, то місце для нього треба підготувати таким чином: спочатку очистити його від сухої трави, хмизу, моху, листя і обкопати або обкласти камінням, щоб вогонь не міг поширитися по сухій траві далі; приготувати пісок або воду для того, щоб засипати або залити його; сухий хмиз не складати у безпосередній близькості до вогнища, а віддалік.
• Вогнище не можна розкладати під деревом або між кущами — це може викликати пожежу. А ще в кущах і на дереві живуть пташки, які бояться диму.
• Вогнище не можна розкладати поблизу легкозаймистих матеріалів: сіно, солома, дрова, будівлі.
• Вогнище не можна розпалювати у приміщеннях: хлівах, на горищах, у сінях, у підвалах і т. д.
• Не можна спалювати сухе листя і рештки рослин восени, тому що в них накопичилося багато отруйних речовин, які при спалюванні виділяються в повітря і отруюють довкілля. Ми цим димом дихаємо і отруюємо свій організм. Нехай листя лежить, воно перегниє і земля візьме з нього те, що їй потрібно.
• Не можна розкладати великого вогнища, тому що язики полум’я можуть перекинутися на дерева чи будівлі, якщо ті знаходяться навіть далеко від нього.
• Якщо сильний вітер, то вогнища розпалювати не можна, тому що він може вихопити горючу галузку і занести її далеко, можливо, і на поле з пшеницею чи житом.
• А поблизу поля, де росте збіжжя, ні в якому разі вогнища не розводь.

Учитель. Не можна гратися з вогнем, треба виконувати всі правила, щоб зберегти не лише майно, а й своє життя.

А в осінній вечір, коли батьки будуть удома, сядьте всією сім’єю у дворі біля спеціально обладнаного місця і розведіть маленьке вогнище. Біля нього всім буде затишно. Ви зможете помріяти, розказати чудові історії, поспівати задушевні пісні, вирішити свої проблеми. Це зблизить батьків і дітей. І кожна дитина зможе чимало навчитися, бо ж тато поруч, він усе вміє. У такому вогнищі ви можете спекти картоплю. А найголовніше — поруч будуть тато і мама, а ще цікаві розповіді і пісні. Це справді дуже романтично.

Загадка

Доки батько народився,
Син по світу находився. (Вогонь і дим)

Учитель. Пропоную ще одне завдання. Намалюйте таке романтичне вогнище, біля якого вам колись доводилося сидіти, або таке, біля якого вам дуже хотілося б посидіти.

Квітка вогню — Казка про правила протипожежної безпеки

Одного разу надвечір білченята приготувалися до вечері і тихенько сиділи біля хати. Мама з татом чомусь довго не поверталися. Діти терпляче чекали. Пушок і Скік про щось домовлялися на самому вершечку дуба і показували вдаль лапками. До них приєднались й інші діти, бо всім стало дуже цікаво, за чим спостерігали їхні братики. Вони вмить вискочили на самий вершечок і вловили неприємний запах диму. Такий запах вказував на небезпеку. Але цікавість виявилася сильнішою. Тому Пушок і Скік пострибали з гілки на гілку, а за ними Росинка, Руся і Русик.

Діти швиденько спустилися на землю, де догоряло вогнище. Це, можливо, хлопчики залишили його тут і забули загасити. Білченята вже хотіли повертатися, як раптом Русик захоплено скрикнув: «Дивіться! Дивіться! Квітка вогню!»

Діти оглянулися і побачили таке, чого в житті ніколи ще не бачили! Серед попелу враз розцвіла диво-квітка такого незвичайно гарного кольору, що не можна було відірвати погляду! Вона то полум’яніла червоним, то затухала і ставала темною, то рожевіла й іскрилася, то жевріла оранжевим, то займалась яскравим, неймовірно гарним кольором, що ні в казці сказати, ні пером описати.

Діти подумали, що це, мабуть, перо Жар-птиці, і вирішили взяти його додому. Русинка заперечила, але її ніхто не став слухати, бо таке гарне, а вона начебто не помічає цієї краси. Всі засперечалися, тому що не могли вирішити: це перо казкової Жар-птиці чи квітка вогню? Найсміливіший Скік дотягнувся до цього дива, взяв його у лапки. Паличка, на якій полум’яніла квітка, була ще теплою, навіть трохи пекла, але Скік не зізнався. Він сміливо тримав її у лапках і запропонував віднести додому. Ото зрадіють мама з татом, коли побачать у хаті таке диво, яке горить і переливається! Від цієї квітки не лише світліше стане в їхній хатці, а й тепло!

Скік вискочив нагору і поніс свою знахідку, а за ним побігли всі. Тільки Росинка чомусь передчувала біду, але її ніхто не слухав, бо всі захоплено дивилися на чарівну квітку вогню. Всі гадали, що це не перо Жар-птиці, а чарівна квітка, яка не може причинити ніякої біди: вона така гарна, тепла, лагідна.

Нарешті всі прибігли до хатки. Скік приладнав квітку в хаті. Від неї стало світліше. Тато приніс до хати кусочок гнилої шовковиці, що світилася зеленкуватим кольором. Але цей вогник не давав тепла. Діти зібралися разом і зачаровано дивились на квітку вогню. Навіть Росинка не могла відвести погляду і забула, про що шепотіло її маленьке сердечко. Вона також була у захопленні від цього.

Раптом квітка немов чогось злякалася, затремтіла дрібно-дрібно... І в ту саму мить спалахнула так яскраво, що своїм сяйвом осліпила дітей. Злякавшись, вони відсахнулись. А квітка випустила довгий язик і лизнула ковдру. Ковдра засвітилась, а квітка продовжувала лизати всі речі, що знаходилися поблизу. Вони спочатку світилися, вітаючи квітку, а потім почали горіти. Хатка відразу наповнилася їдким димом, перелякані діти вискочили. Лише Скік залишився сам у домі. Він так налякався, що заліз під ліжко. Лише тепер зрозумів малий пустун, що він наробив. Дим виїдав очі, душив у горлі, Скік утратив орієнтир у просторі, тепер він не пам’ятав, як забився у далекий куточок і втратив свідомість. Останнє відчув, що дуже болить лапка...

У цей час повернулися додому мама з татом, вони серцем відчули біду. Та що вони могли вдіяти проти вогню?

Випадково проходив лісник і побачив, що з білоччиного дупла йде дим. Він заліз на дуба, вилив воду з фляги, розвіяв руками дим і просунув руку в дупло: чи нема там, бува, нікого. Він вийняв непритомного Скока, поклав його на траву під дубом і подумав, що то хлопчики, мабуть, запалили вогонь у білоччиній хатці. І ось яке лихо трапилося... Йому й на гадку не спало, що це могли зробити самі білочки. Лісник сумно похитав головою, подивився на білочку, а білченя заворушилося. Він узяв Скока, змазав йому лапку та й поклав на дерево, щоб на землі його ніхто не розтоптав. Сам пішов додому, подумки сварячи пустунів.

А тим часом білоччина сім’я гірко плакала над скаліченим Скоком. А ще над тим, що залишилося від їхнього затишного дупла. Ще й до всього наближалася гроза. Що їм робити? Вдарив перший грім, заіскрилася блискавка, розтинаючи небо навпіл. Білочки затремтіли від страху і від холоду, а скалічений Скік важко стогнав. Мама пригортала бідну дитину і перший раз у житті не знала, що робити.

Десь далеко загриміло, потім все ближче й ближче. Колись вони не боялися грози, бо жили в затишному дуплі, а тепер вона їх дуже лякала. Та раптом блискавка вдарила з такою силою, що всіх оглушила і осліпила. Вона розітнула чорне небо і впилася в старе високе дерево, яке, мов підкошене, впало зі страшним гуркотом. Білочкам здавалося, що розірвались їхні сердечка. А в повітрі потягло димом. Звірята не знали, куди подітися від страху і щохвилини чекали найгіршого. Та раптом пішов такий дощ, що страшний вогонь, який почав, було, поширюватися, зник, ніби його випила гроза. Дощ згодом припинявся, а грім гуркотів десь далеко, та від цього легше не ставало. Страх не давав жити. Нарешті впали останні краплі дощу, хмари посунули кудись на захід, а на сході почало розвиднятися.

Білочки зібралися докупи і тремтіли від страху та холоду. Та прилетіла Сорока, яка все знала, і розповіла татові Рудьку останні новини, що стались у лісі. Не лише білочки потерпіли від грози, багато було зруйнованих гнізд, хатинок, та й звірят чимало загинуло... Що поробиш... Вона й порадила Рудькові звернутися до знайомого майстра Дятла, щоб той допоміг з житлом.

Даня залишилася з дітьми, а Рудько поскакав до Дятла. Звичайно, сім’ю білочок всі дуже любили, тому й дозволив Дятел зайняти нове дупло. Воно було зовсім не таке, як стара хатка. Тут не було нічого: ні килимів, ні ковдр, ні ліжечок, ні комірок. Та що поробиш? Часу назад не повернеш. Не повернеш втраченого майна, а ще гірше, що не повернеш здоров’я братикові...

Та життя продовжувалося. Скік підлікувався травами, які йому носили з усього лісу, хоч лапка ще боліла і тепер він не міг похвалитись, що бігає та стрибає краще за всіх. Він дуже хвилювався за те, що сталось. І всім переповідав цю страшну історію, щоб з іншими дітьми того не сталося. Всі підростали, часом й забували гостроту того страху, та коли чули здалеку запах диму, втікали далеко-далеко від нього, бо знали, яке лихо несе з собою чарівна квітка вогню.

 

 Автор: Надія Красоткіна